top of page

2.4. Кіотський протокол

Кіотський протокол - міжнародна угода про обмеження викидів в атмосферу парникових газів. Головна мета угоди: стабілізувати рівень концентрації парникових газів в атмосфері на рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему планети.

Кіотський протокол - додатковий документ до Рамкової конвенції ООН зі змін клімату, підписаної 1992 року на міжнародній конференції в Ріо-де-Жанейро.

Конвенція набрала силу у 1994 році. Сам протокол прийнято в Кіото 11 грудня 1997 року. Період підписання протоколу відкрився 16 березня 1998 року і завершився 15 березня 1999 року. Кіотський протокол почав діяти з 16 лютого 2005 року.

На сьогоднішній день підписала та ратифікувала протокол 191 країна, США підписали, але не ратифікували угоду.

Рамкова конвенція ООН про зміну клімату (РКЗК) та Кіотський протокол - базові документи для міжнародного реагування на зміну клімату.

Цим протоколом були закріплені зобов’язання згаданих країн щодо її виконання. Кожна з них зобов’язується не перевищувати встановлених Протоколом дозволених об’ємів викидів (квоти). Відповідно до Кіотського Протоколу країни повинні зменшити викиди парникових газів:

  • на 8% - країни ЄС, більшість країн Східної Європи та Швейцарія;

  • на 7% - США;

  • на 6% - Канада, Угорщина, Польща, Японія;

  • на 5% - Хорватія;

  • на 0% - Україна і Росія (дістали квоти на викиди парникових газів на рівні 1990 року).

Дозволено збільшення викидів у певних межах Норвегії, Ісландії, Австралії.

Кіотський протокол визначив так звані «гнучкі механізми», які б дали змогу всім країнам виконати свої зобов’язання. До них належать:

  • торгівля викидами - міжнародна ринкова торгівля вуглецем; програма економічного стимулювання, за якою надаються дозволи на викиди певної кількості тон забруднювачів. Уряд видає тільки обмежену кількість дозволів, що відповідає бажаному рівню викидів. Власники цих дозволів (квот), можуть, користуючись ними, викидати дозволену кількість забруднюючих речовин, або, знизивши об'єм власних викидів, продати ці дозволи. Той факт, що дозволи мають товарну вартість, стимулює власника до зменшення викидів;

  • спільне впровадження - ринковий (або «гнучкий») механізм впровадження проектів двома індустріалізованими країнами, список яких подано у Додатку В до Кіотського протоколу;

  • механізм чистого розвитку - ринковий (або «гнучкий») механізм впровадження проектів між країною з розвинутою економікою і країною, що розвивається, який забезпечує країну, що розвивається, фінансуванням і технологіями для сталого розвитку та допомагає країні з розвинутою економікою виконати зобов'язання зі зниження викидів.

Паризька угода

Оскільки дія Кіотського протоколу запланована до 2012 року, термін продовжений до 2020 року. З 2020 року на зміну Кіотському протоколу має прийти Паризька кліматична угода.

Видики парникових газів у 1990-2012 роках (т СО2-екв), цілі України у 2020-2050 роках *згідно з Паризькою угодою і пропорційним розподіленням між країнами додаткових зобов'язань (сценарій утримання температури в межах 2°С)

Паризька угода - угода в рамках Рамкової конвенції ООН про зміну клімату щодо регулювання заходів зі зменшення викидів діоксиду вуглецю з 2020 р. Паризька хартія має прийти на зміну Кіотському протоколу. Текст угоди було погоджено на 21-й Конференції в Парижі та прийнято консенсусом 12 грудня 2015. Угода набрала чинності 4 листопада 2016 року. На відміну від Кіотського протоколу, Паризька кліматична угода передбачає, що зобов'язання зі скорочення шкідливих викидів у атмосферу беруть на себе всі держави, незалежно від ступеня їхнього економічного розвитку.

Паризька угода і Україна. Станом на 26 липня 2016 року, угоду підписали 177 країн та Європейський Союз, 22 з цих країн ратифікували угоду. Україна підписала Угоду 22 квітня 2016 року в м. Нью-Йорк. Верховна Рада України її ратифікувала 14 липня 2016 року. Президент України Петро Порошенко підписав закон «Про ратифікацію Паризької угоди» 1 серпня 2016 року.

Так, на переговорах у Парижі Україна озвучила ціль із скорочення викидів на 40% до 2030 року відносно рівня викидів парникових газів 1990 року.

Наведіть приклади небажаних проектів та стратегічних рішень з енергозбереження.

  1. Розвиток ядерної енергетики, яка є надто небезпечною, дорогою та непотрібною, не вирішує проблему зміни клімату. Україна повинна підвищувати ефективність роботи теплових станцій, працювати в напрямку енергозбереження,децентралізації енерговиробництва та розвитку альтернативних видів енергії.

  2. Перехід з центрального опалення на електричне: призведе до збільшення використання енергії та потребуватиме корінної зміни системи енергопостачання у країні. В результаті, ми «викидаємо на вітер» десятиліття інвестицій в діючу систему теплопостачання. Такий перехід є неефективним з економічного та екологічного боку.

  3. Зниження тарифів на енергоресурси для найбільш енергоємних підприємств, надання субсидій на комунальні послуги: це стимулює марнотратство замість збереження енергії.

Внаслідок швидкого спаду виробництва в Україні ми маємо велику кількість надлишкових квот на викиди парникових газів. Чомусь торгівля квотами здебільшого розглядається як можливість отримання «легких коштів», які можна використати на будь-що. Насправді на світовому ринку надлишкових квот більше, ніж попиту на них. А за діючими міжнародними домовленостями кошти мають бути направлені на проекти зі зниження парникових газів. Контроль та управління торгівлею квотами покладені на Міністерство охорони навколишнього природного середовища.

bottom of page