Україна підписала Рамкову Конвенцію про зміну клімату в червні 1992 року, ратифікувала її в жовтні 1996 року, а в серпні 1997 року стала Стороною Конвенції. У березні 1999 року Україна підписала Кіотський протокол, а 4 лютого 2004 року Верховна Рада України ратифікувала його.

Одним з найважливіших завдань по вирішенню проблеми зміни клімату, яке постало перед Урядом України, є формування та реалізація національної політики в цьому напрямку. З цією метою у квітні 1999 року було створено Міжвідомчу Комісію із забезпечення виконання Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату. До складу Комісії входять представники відповідних міністерств та комітетів, а також Кабінету Міністрів, Верховної Ради, Адміністрації Президента України, Національної Академії Наук та неурядових громадських організацій. Головою Міжвідомчої Комісії є Перший Віце-Прем'єр Міністр України.

Підписавши Рамкову Конвенцію ООН про зміни клімату та ратифікувавши Кіотський протокол, Україна взяла на себе певні зобов’язання, але водночас отримала можливості залучення додаткових коштів на виконання проектів із зниження викидів парникових газів. Такі проекти модернізації промислових та комунальних підприємств несуть одночасно позитивний економічний ефект і ведуть до зниження викидів не тільки парникових газів, а й інших забруднюючих речовин.

Україна одна з небагатьох країн світу, яка з 1990 по 2000 рік різко скоротила викиди парникових газів через низьке завантаження промисловості, а за наступні вісім років зростання так і не наблизилося до показників 1990-го. Ратифікувавши Кіотський протокол у 2004 році, Україна отримала можливість реалізувати невикористані нею квоти на викид вуглекислого газу. Згідно з інформацією Національного екологічного центру (НЕЦ), у державний бюджет України у 2009-2010 рр. надійшло 470 млн. євро у результаті продажу надлишку квот за Кіотським протоколом. При цьому Україна взяла зобов'язання реалізувати на ці кошти проекти зі скорочення викидів парникових газів.

Отже, частково Кіотський протокол просто перетворився на механізм для отримання прибутків від торгівлі квотами («бізнесом на екології»). Якщо країна перевиконала свої зобов’язання за Кіотським протоколом і досягла більшого зниження викидів, то вона може продати їх іншій країні. В реальності, країни що мають квоти (найбільше у Росії, України, Білорусі, Польщі, Румунії) досягли їх не за рахунок цілеспрямованої політики урядів, а за рахунок спаду та реструктуризації економіки після 1990 року. Такі квоти ще називають «гарячим повітрям».

Через продаж квот офіційна мета скоротити викиди на 20% до 2020 року буде недосяжна, а фактично означатиме тільки ріст викидів парникових газів на понад 70% від сьогоднішнього рівня.

Найбільшим покупцем українських квот стала Японія. Для використання отриманих коштів була створена Схема зелених інвестицій, а головним координуючим органом було назначено Державне агентство екологічних інвестицій.

Головними проблемами механізму міжнародної торгівлі квотами є відсутність жодних правил на рівні Кіотського протоколу щодо звітування та прозорості використання коштів, а тим паче їх цільового витрачання. Правила диктуються покупцем квот.

За договорами продажу одиниць (частин) установленої кількості викидів парникових газів (ПГ) з японською стороною погоджено:

• 707 цільових екологічних проектів («зелених») інвестицій на загальну суму 4,6 млрд. грн. З них у жовтні 2013 р. з японською стороною додатково погоджено 162 проекти у соціальній сфері. Їх реалізація планувалася протягом 2014-2015 рр.;

• 598 проектів з капітального ремонту (теплосанації) об'єктів соціальної сфери (утеплення фасадів і дахів, заміна вікон і дверей), які здійснювалися переважно у закладах освіти та охорони здоров'я майже в усіх регіонах України;

• 27 проектів з технічного переоснащення світильників на основі ламп розжарювання на світильники на основі LED технологій;

• 75 проектів із заміни ліфтів у житлових будинках і закладах соціальної сфери;

• великомасштабні проекти з використанням японських технологій:

• проект з будівництва очисних споруд по очищенню шахтних вод шахти ім. П. Войкова, м. Свердловськ Луганської області;

• проект з реконструкції котельні кварталу №165 з впровадженням теплових насосів, м. Дзержинськ Донецької області;

• проект з комплексної модернізації вагонів з упровадженням асинхронного тягового приводу на КП «Київський метрополітен»;

• два проекти з технічного переоснащення (заміни рухомого складу існуючих патрульних автомобілів) автомобілями з гібридною силовою установкою у Міністерстві внутрішніх справ України;

• проект з реконструкції системи теплопостачання мікрорайонів «Сонячний» і «Будівельник» в м. Горлівка Донецької обл.;

• проект заміни старих автомобілів МВС України на нові гібридні автомобілі Toyota Prius. Такі авто вже сьогодні можна побачити на вулицях міст та автошляхах усієї України.

Напрямки заходів зі зниження викидів парникових газів по секторах економіки, що можуть здійснюватися як частина державної політики та/або в рамках проектів спільного впровадження:

1) енергетика

• розвиток альтернативних джерел енергії (використання вітру, сонця, біомаси, малої гідроенергетики);

• перехід на використання видів палива з меншим викидом парникових газів на одиницю енергії;

• підвищення ефективності використання палива;

• перехід на когенерацію;

• модернізація систем виробництва, транспортування та використання енергії;

2)промислові процеси:

• програми енергозбереження та енергоефективності;

• нафтогазова, цементна промисловість;

• видобуток вугілля, металургійна промисловість;

• заміна матеріалів, процесів або обладнання, утилізація відходів тощо;

3) сільське господарство:

• управління продуктивністю тваринництва;

• системи поводження з гноєм;

• оптимальне використання добрив та перехід на інші добрива;

• використання відходів рослинництва як біопалива;

4) землекористування та лісове господарство:

• відновлення, насадження лісів та їх оптимальне використання;

5) транспорт:

• покращення роботи громадського транспорту;

• використання біопалива;

6) управління побутовими відходами та стічними водами:

• утилізація метану зі сміттєзвалищ;

• впровадження систем роздільного збору сміття та переробки вторинних матеріалів;

7) комунальне господарство:

• покращення теплоізоляції будинків;

• заміна котлів на системах центрального опалення;

• встановлення систем обліку та регулювання витрат на тепло та воду.