Схеми отримання біодизелю

В Європі біодизель використовується переважно за двома принциповими схемами: «французькою» і «німецькою».

За «французьким» варіантом головним споживачем біопального є автотранспорт, зокрема автобуси, проїзд яких у деяких великих містах і в окремих провінціях на традиційному дизельному пальному заборонений. При цьому штрафи за недотримання норм викидів токсичних речовин перевищують різницю вартості біодизелю і дизпалив. Виходячи з такої схеми, біодизель у Франції виробляється в основному централізовано на потужних установках -5-10 тис т/рік. Використання біодизеля здійснюється як добавка до звичайної солярки із доведенням добавки до 5-процентної концентрації.

За «німецьким» варіантом біодизель використовується у чистому вигляді переважно сільськогосподарськими виробниками у власній техніці. Фермери або кооперативи фермерів вирощують ріпак, посівні площі якого сягають 10-12% орних земель, і на малопотужних установках виробляють з нього 300-3000 т/рік біопалива.

Переваги та недоліки використання біодизелю. Порівняно з пальним із нафти для автомобільного транспорту, біодизельне паливо на основі ріпакової олії відзначається суттєвими перевагами:

• майже не містить сірки, тому його використання зменшує викиди в атмосферу сірчаного ангідриду;

• при спалюванні біодизелю не підсилюється парниковий ефект, оскільки ріпак, як і вся біомаса, є СО2 — нейтральним;

• має високий ступінь біологічного розкладу за відносно короткий період (згідно з міжнародним тестом СЕС L-33А-93, за 21 день біологічний розклад сягає 90%);

• зменшується концентрація шкідливих речовин у вихлопних газах, зокрема, димність газів зменшується вдвічі, а концентрація СО, НС і твердих частинок, особливо сажі, знижується на 25-50%;

• як продукт переробки рослинної сировини, біодизель не містить канцерогенних речовин, таких як поліциклічні ароматичні вуглеводні та, особливо, бензапірен;

• ріпакова олія відзначається більшим, порівняно з дизельним пальним, вмістом кисню (11% та 0,4% відповідно), тому для повного згорання одного кг ріпакової олії потрібно менше, ніж для дизельного пального, повітря (12,9 та 14,45 кг відповідно).

Основними недоліками є:

• знижена теплота згорання, що спричиняє падіння потужності двигуна до 16%, крім того, мають місце жирові відкладення в каналах паливної апаратури;

• збільшення витрат пального, при цьому потрібно часто замінювати масляні фільтри й проводити регламентні роботи на форсунках через значне закоксовування отворів розпилювачів.

Зазначені недоліки можна подолати, застосовуючи двигуни спеціальної конструкції (для роботи на чистій ріпаковій олії).

Потенціал України щодо розвитку біопаливних технологій

Україна має сприятливі умови для вирощування ріпаку. Зараз ріпаком засівають лише близько 150 тис. га, тоді як для цього придатні 75% орних земель. Оскільки насіння ріпаку майже не накопичує радіонуклідів і важких металів (майже всі вони містяться у стеблинах), в Україні вирощувати ріпак для технічних цілей можна на територіях, тимчасово виключених з сільськогосподарського обігу внаслідок Чорнобильської катастрофи та в інших екологічно забруднених зонах. За умови відведення під цю культуру 10% орних земель і урожайності 25 ц/га, країна може щороку виробляти до 8,5 млн. т ріпакового насіння. Після його переробки можна одержувати близько 3 млн. т біопалива на рік, що на 60% забезпечить річну потребу країни у дизпаливі (за загальної середньої потреби у 5 млн. т/рік). Засіваючи ріпаком 5-5,5 млн. га, Україна могла б виробляти ріпаково-метилового ефіру (РМЕ) в обсягах, здатних повністю задовольнити її потреби у паливі.