top of page

2.11. Зелені тарифи

Зелений тариф – це:

1) економічний механізм, спрямований на заохочення генерації електроенергії відновлюваною енергетикою;

2) спеціальний тариф на електроенергію, який встановлений для електростанцій, що використовують енергію Сонця, вітру, біомаси, біогазу без обмежень за потужністю, а також для гідроелектростанцій потужністю до 1 МВт.

Застосування зеленого тарифу зазвичай включає використання наступних інструментів:

  • гарантований доступ до енергомережі;

  • довгострокові контракти на придбання електроенергії;

  • встановлення відносно високих закупівельних цін, які враховують вартість відновлюваних джерел енергії.

Станом на 2009 рік зелені тарифи використовувались в тій чи іншій формі у 63 країнах світу, включно з Україною.

Держава гарантує, що зелена енергетика має пріоритетне значення в порівнянні з традиційною. По-перше, визначений гарантований покупець електричної енергії з альтернативних джерел – Оптовий ринок електроенергії (ОРЕ), який зобов’язаний купувати таку електроенергію в повному обсязі. По-друге, оптовий ринок в розрахунках за електроенергію, продану в ОРЕ, віддає перевагу тим виробникам, на яких поширюється закон про зелений тариф. Окрім цього, для таких виробників існують додаткові пільгові умови у сфері оподаткування та розмитнення відповідного обладнання для об’єктів електроенергетики, призначених для виробництва електроенергії, з використанням альтернативних джерел.

Вперше ідея пільгових тарифів була реалізована у США в 1978 році. У відповідь на енергетичну кризу, що посилювалась, а також з метою боротьби із щодалі більшим забруднення атмосферного повітря, президент Джиммі Картер підписав Національний енергетичний закон (National Energy Act) та Закон щодо комунального господарства (Public Utilities Regulatory Policy Act).

Мета цих законів - заохочення енергозбереження та розвиток національних енергетичних ресурсів, у тому числі відновлюваних джерел енергії, таких як вітрова та сонячна енергія.

У 1990 році Німеччина прийняла «Закон про постачання електроенергії в мережу» («Stromeinspeisungsgesetz»), який зобов'язував постачальників купувати електроенергію з поновлюваних джерел за фіксованою ціною. Для сонячної та вітрової енергії така ціна була встановлена на рівні 90% роздрібних цін на електроенергію, у той час як інші технології, такі як малі ГЕС та виробництво енергії з біомаси, отримали гарантовану ціну у 65-80% від роздрібної. Результатом дії закону стало розгортання 4400 МВт нових потужностей вітроенергетики в період між 1991 і 1999 роками, або ж однієї третини встановленої потужності вітрової енергетики у світі, яка існувала на той час.

Гарантії збуту «зеленої» електроенергії. Держава гарантує, що весь обсяг виробленої електроенергії з альтернативних (відновлювальних) джерел купується Оптовим ринком електроенергії (ОРЕ) (на даний момент в особі державного підприємства «Енергоринок») за зеленим тарифом. При цьому розрахунки за електроенергію здійснюються в грошовій формі за алгоритмом, згідно з яким виробники, що використовують альтернативні (відновлювальні) джерела енергії, в ряді всіх виробників (в т.ч. тих, що використовують традиційні види палива для своїх електростанцій) отримують грошові кошти за продану електроенергію в першу чергу.

Алгоритм дії зеленого тарифу для України

bottom of page